Прийти до самого себе…

Bereza

Час іде, невблаганно тягнучи за собою усілякі зміни, також і в літературі. Проте завжди на сторінках  бажаного до  прочитання видання хочеться знайти очима та відчути серцем тепле слово, яке б зігріло  душу й звеселило, омолодило, немов еліксир, повернуло віру в себе…

Таким є могутнє Слово Богдана Берези, автора роману-есею у щоденниках (як визначив сам митець) «Homesick. Той, що сумує за домом». Автобіографічний щоденник – це «сповідувальна проза» (Ж. Юзва), у якій розпізнаєш доторк пера літератора, журналіста, критика та вчителя, але, насамперед, Людину з широким мисленням та глибокою душею.

Він – заробітчанин у Нью-Йорку, втікає від бідності разом із дружиною Ганною, залишивши на Батьківщині рідних серцю людей – батьків, дітей та онуків. За час перебування тут подружжя з'їдає «не один пуд солі» – про складнощі, яким довелось протистояти, щиро й правдиво розповідає автор. Хоча усі дорогі люди залишись за океаном, біля нього – дружина Ганнуся, про яку тепло пише: «Моя Велика Любов». 

Америка – країна за океаном, яка манить-вабить не одне покоління, і про яку писав ще В. Стефаник, поглинає, забирає у нестримний вир, а потім товче-ломить дух і тіло, роблячи непомітним оте людське «Я». Проте митець духовно сильний: «Завжди, у найтяжчих буднях, в мені світилося, не меркло «біле світло Абсолюту». І воно не дало і не дає тут, за океаном, зламатись…». І не такою вже бажаною є ця земля для сім'ї Беріз: «Щоб та  Америка запалася!», – пише Богдан Береза.

То що ж привело сюди улюбленого учнями директора гімназії та його дружину-вчительку? Гроші? Про них автор  пише: «Гроші. Все тут навколо них крутиться, все до зелених зводиться». Так, ці «зелені» потрібні для  виживання фізичного, але поживою духовною для пана Богдана було слово.

Працював важко: «падав у сон»,  мов камінь, після трудодня, але (неймовірно!) знаходив час і для читання, і для письма («Гомін волі»,  «Літературна Україна»). А згодом став частим натхненним гостем «оселі» НТШ у Нью-Йорку, радості й  здивування після чого не було меж, – «причастився Шевченковим словом»; неодмінно знаходив вільну хвилинку  (буквально), щоб зазирнути в «Сурму» – книгарню – маленьку часточку України. Читав, захоплюючись,  знаходячи відомі й рідні імена на сторінках української преси, слово про малу Батьківщину – Тернопільщину. Так  само раділа душа митця, коли відвідав українську церкву, коли зустрів щирих людей, (і не лише українців на  чужині). Жив думкою про швидке повернення додому – про отримання американського громадянства для себе й  чути не хотів. Хоча звик до всього – до шуму, до швидких «трейнів», до людей, часто ницих і підлих, опановував  англійську (і це у понад 50 років!). bereza 1

Ця книжка про життя в Америці з перших вуст – не лише сповідь, а й довідник, і літературознавча енциклопедія,  якщо бажаєте. Наскільки ж потрібно любити літературу, щоб так глибоко вкоренити у своїй пам’яті стільки імен,  назв, маючи особисту думку про кожний прочитаний твір, цитуючи прочитане! Варто лише прочитати: «Я люблю  прозу – справжню, в якій тебе веде сюжет, чуєш епічний голос автора. І ще – з родзинками думок, біля яких  зупиняєшся, як у лісі біля старого, оброслого зеленим мохом пенька чи перед пташиним гніздом, захованим у  тернистому кущі. Така проза      А. Платонова: «Литература не знает счастья, а само счастье, где оно есть, лишь  предсказывает близкую беду». Або: «Сила сердца питает мозг, а мертвое сердце умерщвляет ум».

Автор мислить високими категоріями, його рядкам притаманна висока культура й глибока обізнаність про літературу українську та зарубіжну. Так, трапляються серед цих рядків і просторічні слова, але, погодьтесь, як без цього, коли ділишся власними переживаннями, розповідаєш щоденникові, так хочеться бути найбільш правдивим і щирим, як на сповіді, і пишеться так, як підказує серце, так, як бачиться й чується. Одна з ідей, яка червоною ниткою проходить у книзі – це самопізнання (а ще само- навчання й розвиток), почерпнута у Г. Сковороди («пізнай себе»). І не лише цю тему зачіпає пан Богдан, а й, за спостереженням Ж. Юзви, проблеми «теплоти родинних стосунків, олюднення людини, милосердя, виховання дітей, духовності й навіть проблема "путінолюбства"».

Вразити несподіваним сюжетом – не є метою автора (хоча найбільш несподівані сюжети зазвичай змальовані з реального життя). «… Книга …не відпускає не так, як гостросюжетний роман чи повість, коли гарячково гортаєш сторінки, щоб… дізнатися розв'язку. … Роман налаштовує на спокійне, неквапливе прочитання…», – ділиться Л. Сівкова. Проте, можливо й сам того не прагнучи, автор захопив читача і «тримав» у зацікавленні до закінчення книги. Так, саме книги, а не роману, адже написав: «Я цей духовний роман-есей, дорогий Читачу, не завершив тому, бо дорога до себе продовжується». «… Істинне покликання кожного полягає тільки в одному – прийти до самого себе…».

Прочитано 461 разів Останнє редагування П'ятниця, 27 жовтня 2017 12:17

Контакти

Видавництво "Джура"

 вул. Поліська, 5

м. Тернопіль, Україна 46000

+380 (352) 258 880

+380 (352) 256 940

+380 (68) 933 92 50

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Facebook