Вийшла книга "У кігтях білого орла"

brunch
Книгу «У кігтях білого орла» видали до 85-річчя з дня народження письменника, поета, громадського діяча Георгія Петрука-Попика. Це 
перша із семи книг ("Очима і серцем") про дитинство нашого земляка, яке припало на час польської окупації Західної України.

ЩО ТО ЗА КІГТІ?

Білий орел здавна оселився на гербі Польщі, а згодом став лютим символом для українців.Про історичні події між Україною та Польщею розповідає автор з погляду хлопчика дошкільного віку. У рік його народження (1932 р.) й роки дитинства Західну Україну заборонено називати Україною, а українців українцями – натомість вживали: «русин з Малопольської Всходні».

На той час, проіснувавши більше десятка років, польська влада глибоко вкоренилась на теренах України, почуваючись господарем (але не маємо права забувати і про осатанілу більшовицьку Москву, про яку теж розповідає автор). Характер такого панування не був демократичним і мав окупаційні особливості. Місцеве самоврядування українців зведене нанівець, не обходилось без величезних податків, заборон у культурному просторі, різних примусів, акцій умиротворення, репресій і депортацій. Хоча й тут думки розділились: мовляв, «за Польщі» село і місто процвітало.

polandПацифікація українців. 1934 рік

МЕНЕ ЗВАЛИ ПРОСТО ЖОРЖИКОМ

Уся та бувальщина, що зараз так рівно лягла в рядочки книг з історії, описана винятково толерантно, з використанням термінів та визначень, дат, поділена на абзаци, параграфи, теми, не була чимось особливим для хлопчика – довгоочікуваного сина, який щойно починав пізнавати світ. Усе, що було у полі зацікавлення малого Жоржика – сите та спокійне життя у рідній домівці, оточене ореолом любові й гармонії, гра та пізнання найпростішого. Зрозуміло, що політика – зовсім незрозуміла річ для малого хлопчика, який, проте, ріс дуже кмітливим.petruk

Г. Петрук-Попик

 

Це дитинство якраз вклалось у рамки стосунків «Україна – Польща». Відповідно розповідь видалась по-дитячому прозорою, простою й лаконічною. Лаконічною, окрім дослідження родоводу автора – чи то Петруків-Попиків, чи то Попиків-Петруків. Тут він вдався до найдрібніших подробиць, але родині віддав належне.

Автор детально ознайомив читачів із праісторією сіл Велика і Мала Іловиця, Стіжок, Антонівці, де «згодом постала перша бойова база УПА на Волині». Про це черпав інформацію з архівів та легенд.

Усе, що зафіксувалось у голові Георгія Михайловича ще з дитинства, за його доброї пам’яті влучно лягло на папері у зрілому віці. Як формувався дитячий характер в умовах полонізації? Відповідь неоднозначна – погано або добре.  Проте усі події, безперечно, справили величезний вплив на формування особистості автора. Багато з того, що відносять до слів «польська окупація» бачив, чув – і робив висновки, засновані на постулатах добра і зла, певних життєвих закономірностях, який навчили батьки, а не винятків із винятків та проблем, які міг придумати людський розум із хворобливою уявою (у дитинстві усе було простіше). Про дещо говорили батьки й родичі, які часто працювали разом, ходили до церкви, гомоніли, а ще читали заборонену літературу.

Розходились вістки, що чимало книжок заборонено читати учням Кремʾянецької гімназії. І незабаром люди почали питати: а які саме книжки? Отож по ті книжки їхали тоді з усіх усюд у Галичину, а потім читали та з рук до рук передавали…

Пізньої осені та взимку, коли до Андрієвої теплої хати вечорами сходилися на посиденьки сусідські чоловіки, серед яких бував і мій батько, вряди-годи щастило причаїтись у куточку й мені.

Багато хороших буднів і свят пережив Георгій Михайлович у дитинстві. Надзвичайно цікаво описує те, як за крадені гроші нагодував цукерками місцеву дітвору (то був перший гріх), як катався на бричці-велосипеді, збирав суниці на панській галявині, за що потім поплатився; про забави на пасовиську та зустріч із вовком, про першу фотографію, шкільну науку і, головне, перші вірші.

Особливо цінні спомини про традиції під час найбільших релігійних свят – Пасхи та Різдва Христового. Тут автор розповідає про суворі пости перед святами, а відтак про особливості пісних страв, які йому подобались навіть більше, ніж скоромні. Поряд з традиційними українськими обрядами знаходимо давні колядки та щедрівки, новолітування та веснянки, а також пісні, які співала бабуся – Ганна Петрук-Попик:

Ой зійшла зоря вечоровая,

Над Почаєвом стала.

Ой насунуло турецьке військо,

Як та чорная хмара.

Турки й татари брами облягли

Монастир воювати.

Мати Божа Почаївська

Буде нас рятувати.

ЧОРТЯКА ЧИ НЛО?

Автор не оминув увагою містичний український фольклор, який лоскоче нерви читача. Про це письменник розповідає репліками свояків та нагадує Гоголя за манерою письма.

Раптом… у найтемнішому місці переді мною зʾявилась фігура птахолюдини. Велетенська примара стояла на стежці, простерши обабіч волохаті руки над коноплями. …Бабуня казала, що злий від людини втікає тоді, коли та перехреститься. Тож я негайно вирішив здійснити цей християнський обряд. … перехрестився в думці (рука задубіла). Тієї ж миті страховисько стрибнуло вгору, скрутилося в клубок і, спалахнувши вогнем, кулею відлетіло в небо.

БАТЬКО ЧИТАВ «КОБЗАРЯ»

Народженим у самостійні Україні важко буде повірити в те, що твори всесвітньо знаного і шанованого Тараса Шевченка за часів шовіністичної Польщі влада читати забороняла. …Не знаю, коли і де тато придбав «Кобзаря», але мав його і молився на нього. … хтось «із ближніх» накликав поліціянта до хати, до книги святої, що була схована за великою іконою Бога-Отця, котра висить на покуті над батьківським столом і нині. …цей «Кобзар», який вихопив з вогню батько, зберігається в мене сьогодні …загорівсь і я тоді словом та духом Тарасовим.

…І раптом – тінь: зʾявилась в хаті

Поліціянта синя постать.

Не чули рипу, ані кроку –

Кошачо він підкрався нишком.

Під образ глянувши на покуть,

Ворожу вилив лють… на книжку.

Псяк рев! – скричав несамовито,

Ударив матір межи плечі,

Ще мить – і, полум’ям сповитий,

Палав «Кобзар» посеред печі.

…Прибіг мій батько. Зуби зціпив

(В житті ним горя пережито).

Пашіли руки ще від ціпа,

Бо молотив у клуні жито.

Брудним заброда лаєм сипав.

А батько видихнув:

Кобзаре!!!

І книгу, вийнявши із жару,

Підняв червоним смолоскипом…

Фото:  з сайту польських пошуковців, Вікіпедія.

 

Як святкували Різдво на Шумщині у ХХ столітті

Прочитано 356 разів Останнє редагування Четвер, 25 січня 2018 13:40

Контакти

Видавництво "Джура"

 вул. Поліська, 5

м. Тернопіль, Україна 46000

+380 (352) 258 880

+380 (352) 256 940

+380 (68) 933 92 50

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Facebook