Американська одіссея Богдана Берези. Передмова до книги "Hometend. Люди і долі..."

hometend grasse1


У видавництві "Джура" побачило світ продовження духовного роману-есею "Homesick. Той, що сумує за домом...". "Hometend. Люди і долі..." - таку назву має друга книга, яку, за словами автора, Богдана Берези, він написав на замовлення своїх читачів. Пропонуємо прочитати передмову до книги кандидата філологічних наук Інституту літератури НАНУ Ніни Герасименко.

«… с. Щаснівка біля Зеленої Криниці, з якої витікає історична річка Збруч. Тут і народився Богдан Береза, син Зиновія та Зиновії, 27 жовтня 1948 року під сузір’ям Скорпіона. Це була середа, день на диво сонячний і теплий, як казали своєму первісткові батьки», – розповідав на одній з презентацій сам письменник. 

Після закінчення Новосільської середньої школи (1966 р.) Б. Береза подався на філологічний факультет Львівського університету імені Івана Франка, закінчив його в 1971, у студентські роки очолював відому на той час літературну студію «Франкова кузня». Тоді ж, наприкінці «хрущовської відлиги», почав друкувати свої літературні твори в обласній та всеукраїнській пресі. Закінчив аспірантуру Львівського університету за спеціальністю сучасна українська література. Відтак учителював у Доброводах на Збаражчині (про це в книжці «Homesick. Той, що сумує за домом» написано так: «…в чужому селі безхатько, тулишся з дружиною й маленькими дітьми по чужих кутках… і вічні абсурдні причіпки директора просто тому, що ти молодий, з вогником, тебе ще не встигли підстригти, як ту яблуньку з вірша В. Голобородька, під радянський стандарт вилюдненої людини – безликої, безмовної, покірної…»).

Потому працював у редакції підволочиської газети, став почесним членом Спілки журналістів, але за відмову писати проти Руху змушений був звільнитися «за власним бажанням». Тож повернувся до педагогічної праці, директорував у Супранівці та в Підволочиській середній школі, згодом цей навчальний заклад став гімназією ім. І. Франка. Очолював районне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта». У 1997-му переміг у конкурсі «Вчитель всесвітньої літератури сільської школи». Здавалося б, життя набуло розміреності й стабільності, обмірковане на роки й вивірене до дрібниць. Однак 2004 р. у директора гімназії Богдана Берези почався новий етап у житті – заробітчанський. Разом із дружиною Ганною, завучем гімназії, учителькою хімії, подружжя наважилося податися на заробітки до Нью-Йорка.

Слід зазначити, що тема українців-ґастарбайтерів у вітчизняній літературі не нова. «Нашого цвіту по всьому світу», – стверджує народна приказка. Але чи варто цьому аж так радіти, коли цвіт української інтелігенції змушений шукати талану в чужих державах?

Хвилі еміграції українських письменників виникали після Жовтневого перевороту 1917 року, що передував війні з Росією, а також після Другої Світової Війни та за доби Брежнєвського застою. Здіймала ці хвилі загроза їхньому життю і свободі. Нині літератори залишають Україну не заради порятунку від смерті, а у пошуках кращого життя та самореалізації – як і багато їхніх персонажів. «Бо своїй державі, тобто її керманичам, навіть з неабиякими талантами, як був непотрібний, так і залишився, – з гіркотою пише Б. Береза у своєму романі «Homesick. Той, що сумує за домом». І додає: «Тільки тому, що маєш почуття власної гідності й не годиш провладним злочинцям, мусиш миритися із «платнею-як-кіт-наплакав», «хамством начальників і начальничків». Пізніше лейтмотивом цим рядкам зазвучить думка вчительки й письменниці Ж. Юзви «В Україні ще не скоро буде Україна, п. Богдане» …

Роман Б.Берези істотно відрізняється від текстів заробітчанської тематики. Передусім, персональним досвідом автора. В основі його нарації – реальні факти 7-и років власного гастербайтерства у Нью-Йорку, а також тих українців, хто добровільно прирік себе на заробітчанство. В оповіді автора – поетапно пережите й відчуте від моменту, коли літак приземляється в аеропорту чужого міста й до хвилини, коли герої, зрештою, повертаються додому.

На кожній сторінці «Homesick…» – епізод із життя в Америці очима українця, роздуми, як емігранти змінюються під впливом інших реалій в іншому, чужому соціумі, як сприймають те, що їх оточує у новому житті, що міняється у сприйнятті дотеперішнього оточення, як досвід іншості формує психіку і ментальність українців-заробітчан – тих, що їдуть і тих, хто залишається.

Письменник помічає, як багато його земляків з часом ніби мертвіють, стають неживими, «приводить в рух тільки їхній банківський рахунок». І чим він кругліший, тим більше вони мають надій, що колись вони оживуть. Може, навіть додому поїдуть. До кого? Багатьох уже давно в Україні ніхто не чекає. Хіба що їхніх грошових переказів…». «Ти перестаєш там бути», – сумний висновок іншого заробітчанина, поляка Томека. Його слова «Батьківщина там, де тебе чекають… У мене її вже нема». Аби не перетворитися на «тіло ходяче, щоденно й нощно гроші заробляє», письменник знайомиться з українською громадою, відвідує українську церкву й вечори у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка, знаходить й українську книгарню «Сурма», де колись бувала сестра лесі Українки Ізидора Косач (тут також виступають письменники, і навіть можна купити літературну газету), вчить англійську, записується у місцеву бібліотеку й читає-перечитує книжки.

У романі Б. Берези немає пафосності й емоційності, таких прикметних для інших творів заробітчанської тематики. Жанр свого роману письменник визначає як «духовний роман-есей», сам текст поданий у формі щоденникових записів. Автор так і пояснює: це – «духовний роман-есей у щоденниках», у якому «писатиму тільки про те, що сам пережив, бачив і чув». На думку Б. Мельничука, роман Б. Берези – «це – безпрецедентні в українській літературі за правдивістю щоденники (не буде перебільшенням сказати – на рівні кращих світових зразків), у яких штрих за штрихом, сторінка за сторінкою змальований портрет сучасної Америки. Звичайно, з погляду українського емігранта, який сім років мешкав у Нью-Йорку», зазначає літературознавець.

«Hometend: люди і долі» – це продовження «Homesick. Той, що сумує за домом». Другу частину роману, за словами Б.Берези, він написав «на замовлення» своїх читачів. Це розповідь про останній рік роботи в Америці й так званих «людей-історій», з якими доля звела за океаном.

Письменник вже не працює на будівельних роботах чи дішвошером у ресторані. Він – так само хомотент, як і дружина, доглядає за хворими й безпорадними людьми старшого віку. Українцю доручають опіку над кількома літніми американцями, серед них Юра (Ягуда) Михайлов, колишній водій з Узбекистану, подружжя Кхаїм Зайдберґ, філософ, закінчив МГУ, репресований «за любов до Геґеля», і Діана Мединська, піаністка, а також Мойша Юсупов, колишній директор школи із Ташкента, сімейна пара Аркадій і Валентина, (чоловік до приїзду в Америку був начальником кінофікації Фергани, вона дочка узбецького міністра), і зрештою Володимир Перчиков, як просить себе називати Влад Перч.

Усі підопічні українця-доглядальника, колишні емігранти з СРСР, мають різне соціальне походження й неповторні життєві долі, однак на схилі літ дістали спільне випробування самотою, Б.Береза про це пише: «особливо якось відчувалось, це самотність… Вона німувала скрізь: стояла, незрима,   біля шафи, видивлялась на мене з портрета сумними карими очима, тихенько з кутка зирила у вікно на океан…». Байдуже, що в більшості є дорослі й кар’єрно успішні, забезпечені матеріально діти й внуки. В гонитві американського сьогодення й конкурентності всіх проти всіх на немічних батьків не вистачає часу.

Разом із тим, доглядаючи стареньких людей, Б.Береза щодня, сторінка за сторінкою, прочитував їхні життєві історії. Й так сталося, що всі вони тісно переплелися з духовними шуканнями письменника дорогою до себе. Найвиразніше, певно, це трапилося під час прогулянок із стареньким філософом Кхаїмом-Єфимом на набережній Атлантичного океану в Нью-Йоркському районі біля Far Rockaway. Тут, зачудовані могутністю водної стихії, під гуркіт хвиль, вели розмови про філософію Г. Арендт, про вічність і безсмертя, про творчість як безсмертя, про сніг і океан, що нагадували Бога.

Загалом, щоденник – жанр особливий, у ньому гармонійно поєднуються, здавалося б, на перший погляд, речі непоєднувані – індивідуальні враження чи асоціації з філософськими, літературно-критичними, науково-популярними та іншими елементами оповіді.

Таку жанрову особливість Б. Береза використовує сповна, тому розповіді про товаришів-дішвошерів із попереднього місця роботи, ресторану «Веселка», гармонійно перетікають до історій про зустрінутих в Америці на літературних вечорах у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка Ю. Шухевича, доньку М. Драй-Хмари, Ю. Андруховича, О. Ірванця та інших визначних діячів української культури. Водночас у полотні тексту вмонтовані й міні-новели Б. Берези про часи голодомору, війни, репресії, спогади про повоєнне дитинство й студентські часи, роздуми про долю односельців та ін. Окремий блок становлять літературознавчі дослідження автора про українських й зарубіжних письменників М. Куліша, М. Рильського, Л. Костенко, В. Стуса, М. Ч. Айтматова, Е. Золя, Г. Гессе й О. Памука, А. де Скент-Екзюпері, який саме в Нью-Йорку писав «Маленького принца» та ін. Такі розвідки спонукають взяти твори письменників до рук й перечитати їх знову, щоб погодитися чи заперечити Березі-літературознавцю.

Жанрова композиція «Hometend: люди і долі» – виписана складніше, аніж у першій частині роману. Оповідь будується за принципом ляльки-матрійки: літературознавча розвідка вмонтовується в ширшу розповідь про підопічного і це все накладається на загальний наратив щоденного життя й клопотів українського заробітчанина.

Прикметно, що обидва романи мають потужний ліричний струмінь й відкриті фінали – і в «Homesick. Той, що сумує за домом», і в «Hometend: люди і долі» Б. Береза сповна розкривається перед читачами, але особлива щирість й сповідальна інтонація письменника змушує натомість усіх охочих зробити власні висновки. Численні вірші, що їх автор щедро розсипав на сторінках своїх американських щоденників, після приїзду письменника в Україну, вийшли друком у збірці поезій «Маєстат слова» (Тернопіль, «Джура, 2011), а міркування про літературу автор об’єднав у виданні «Враження. Двадцять сім бесід про українську книгу» ( Тернопіль, «Джура», 2013).

Забігаючи наперед, зазначу, що після 7 років заробітчанства у Нью-Йорку, Ганна й Богдан Берези повернулися з-за океану в рідний Підволочиськ Тернопільської області, у їхньому житті почався ще один цілком несподіваний етап, але це вже зовсім інша історія.

Прочитано 184 разів Останнє редагування Четвер, 05 липня 2018 14:42

Контакти

Видавництво "Джура"

 вул. Поліська, 5

м. Тернопіль, Україна 46000

+380 (352) 258 880

+380 (352) 256 940

+380 (68) 933 92 50

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Facebook