Поділився враженнями від книги про війну

46095524 1650031131769477 8587536660219035648 n
Леся Орляк. «Ти зробив усе, що зміг». Авторка - мати загиблого героя Олександра, який захищав нашу Україну від Московських загарбників. Книга розповідає про реальні події, які трапилися у її житті, та її сина, який перебував у зоні АТО. У ній щиро та правдиво розповідається про патріотизм, про любов до Батьківщини, про чесність та порядність. Усі персонажі в книзі правдиві, імена людей справжні.

 

Ще на презентації я бачив, що авторка дуже сильна людина. Вона багато чого пережила, але вміє знаходити в собі сили усміхатися. Читаючи книгу я розумів, що і син у неї теж був таким: хорошим, чесним, відданим своїм рідним, друзям, країні. В анотації вказано: «Уся розповідь пропущена крізь зболене серце матері, яка втратила сина у цій неоголошеній війні».

Такі книги точно необхідні сучасній українській літературі, щоб усі знали про своїх героїв, щоб усі розуміли, в який час ми живемо, щоб хоч чимось кожен українець намагався допомогти своїй державі, а також людям, які її захищають. 

Книга читається дуже швидко (невеличка), але вона заставляє задуматися. Останні слова Олександра були: «я зробив усе, що зміг». Справді, він поклав життя за нашу країну. І прочитавши її, кожен мав би поставити собі запитання: а що я зробив для своєї країни? Якщо небагато, то ще є час все змінити. Якщо ми почнемо з себе, то вже завтра наша країна буде значно кращою. Я не буду давати оцінку цій книзі, але скажу так: вона справді повинна бути в домі кожного патріота України. Принаймні така моя думка!

«Я плачу, але кому допоможуть мої сльози? Мені – ні, синові – тим більше. Отже, плач – не порадник».

«Як можна було за роки незалежності так знищити, розікрасти, роздерибанити тилове забезпечення українських Збройних сил, щоб від колишнього достатку і сліду не лишилося і, найголовніше, хто це зробив?!» До речі, так і є. Коли я в квітні 2015 року приїхав служити в Десну, то в нас спочатку навіть не було стільців…

«Владі легше тримати у покорі народ, який не думає. Ним простіше маніпулювати…»

«Якось один дідусь приніс хлопцям у табір банку меду.
- Угощайтесь, ребятки. Мед свежий, вкусный…. – лишив гостинця та й пішов. 
А хлопці намазали тим медом хліб і дали собаці. Сердешний за якусь часину здох…»

«А у голівки дебальцівських дітлахів закрадалися сумніви: «А може, дяді, що тут хліб і цигарки купляють, не справжні бандерівці? По телевізору розповідають, що бандерівці дітей їдять, а ці – ще жодного з нас навіть не покусали…»

«Але ж і дивним видається: як тільки-но українські війська пробують потужно йти у наступ, зараз же згори поступає команда припинити вогонь.»

«У кожного з нас своє призначення в житті і своя правда: одні розв’язують війни, інші мусять боронитися, хтось вичікує, що з того вийде, а ще хтось завжди знайде спосіб отримати для себе вигоду навіть від війни…».

Лист від матері загиблого воїна: «Громадянине президенте Російської Федерації. Я – мати українського воїна, у якого твої яничари відібрали життя. Мій син ніколи не зазіхав на твої кордони, не заздрив твоєму багатству, не мав на тебе зла. Мій син дуже любив свій край, надто сильно втішався життям і хотів жити у вільній, незалежній, заможній державі. А ти за це наказав його вбити. Чому ти вриваєшся у чужий дім, якщо не вмієш у своєму навести лад? Чого тобі замало – території, статків? Чи ти збираєшся з’їсти два шматки хліба? Чи, може, хочеш увійти в історію як жорстокий кат і сатрап? Ти теж не вічний. Що залишиш по собі: випалені землі, руїни, понівечені долі? Мені тебе шкода, бо захлинаєшся кров’ю невинних жертв. Колись і ти покинеш цей земний світ. Але душа твоя ніколи не буде там, де спочиває душа мого сина…»

Автор: Віталій Шамал

Прочитано 43 разів Останнє редагування Вівторок, 13 листопада 2018 10:06

Контакти

Видавництво "Джура"

 вул. Поліська, 5

м. Тернопіль, Україна 46000

+380 (352) 258 880

+380 (352) 256 940

+380 (68) 933 92 50

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Facebook