Прогноз погоди на 21 квітня від Олега Германа

Як вирватися із цього словесного попелища. Енерґетика написаного зашкалює.

Чесно скажу – не думав торкатися теми виборів, але… Але ж болить! Мабуть і вас теж… Трохи оговталися після 1-шо квітневих жартів та приходимо до тями. Понад нашими роздумами, після бурхливих вітровіїв, зосталося дві хмари та нависає передчуття весняної грози. Давайте станемо метеорологами та подумаємо над зробленими (ними й нами) промахами, варіантами подальших дій та ймовірними наслідками.

Маємо два кандидати на посаду Президента держави. Чи можемо ствердно сказати, що один з них є гідним, а інший навпаки? Навряд чи... У кожного є щось достойне, і в кожного своя шафа зі скелетом. На жаль… На всій планеті немає ідеальної людини. Всі це прекрасно розуміють й можуть багато чого простити. Але при умові, що та людина й вас розуміє, турбується про вашу долю та честь, бо знає їх ціну. Це називається взаємоповагою. Я абсолютно не зобов’язаний любити Президента за посаду – незалежно від прізвища. Можу поважати його працю, його прагнення, його вміння. І ви теж. І всі в країні нашій. От давайте розпочнемо потроху розкладати на прохолодні полички наші гарячі думки та емоції.

Чи міг Петро Порошенко стати лідером після першого туру? Звичайно міг, але для цього мав зробити рішучі дії та кроки заради втілення основної ідеї Майдану – реального захисту людської гідності, мав наблизитися до людей, а не відгороджуватись від них. Втрата довіри завше несе розчарування й часто переростає у зневагу. Коренем древа довіри є віра. А її не намалюєш, не розпишеш згідно рознарядки, не влиєш у душу через грошові ін’єкції чи білборди. Довіру важко здобути й легко втратити. Одна із стратегічних помилок нинішнього глави держави в тому, що він повірив у свою безгрішність та месійну призначеність. Цифри підтримки Петра Олексійовича населенням засвідчили, що люди перенаситилися оманою, імітацією боротьби, відсутністю реальних змін, врешті – безкарністю, що панує на всіх щаблях влади. І ота втома виплюснулася назовні. Чи може він перемогти в наступному турі? Так, якщо люди побачать його рішучі та конкретні дії.

Зробивши величезну кількість достойних справ по збереженні економіки країни у час війни з Росією, по формуванню збройних сил, по налагодженню руху до Європи, по впорядкуванню релігійних проблем (цього ніхто не заперечить) Президент Порошенко проявив недалекоглядність у проблемах внутрішнього життя країни, у катастрофічному розколі людей на купку надбагатіїв та десятки мільйонів знедолених. «Короля робить свита» – гласить давня мудрість. Невже він не йняв, що творить його оточення, призначені ним керівники різних рангів, податківці тощо. Бачив, але… гадав – пронесе… Заплутавшись у «договорняках» – поставив злодіїв над чесними людьми. А таке не прощається. Шила в мішку не заховаєш. Він міг й мав сам розрубати отой гордіїв вузол несправедливості, руки (за його ж словами) повідсікати крахоборам, та… чи забракло відваги, а чи став надто залежним від фінансових потоків. Це спричинило перше падіння.

А ще, зробивши нас із вами довічними боржниками МВФ, звільнивши із допомогою Конституційного суду державних крадії від кари за надзбагачення Президент спільно з усіма гіляками державного древа перетворився у засохлий стовбур на дорозі вперед. Тут хочу наголосити, що це він робив не одиноко, а спільно із депутатським кагалом, послушними прокурорами, продажними судами. Слухаєш отого імпотентного Генерального прокуратора про розстріл Небесної Сотні: «От хочу, і… не можу» – та й кулаки стискаєш. Вони спільно несуть таку ж вину, а то й чи не більшу. Це стало причиною другого падіння довіри. Винні вони, але вибирати нам з вами з наявних – інших вже немає.

Президент міг, при своїх повноваженнях, сам вирішити назрілі проблеми покаравши майданних злочинців, підтримати антикорупційні установи та притягти хапуг до сурової кари, але… Мовчав і далі… І тоді люд задумався, а чи сам Петро Олексійович не входить у долю з ними? А після розкриття махінацій в оборонній промисловості люди зневірилися геть. Показові виступи на сценах міст України вже не рятували ситуацію, тим паче, що людей жахали автобуси із новітніми тітушками та озброєні загони поліції. За охоронцями й «самого» не було видно. Чого так боятися людей?

Проте на виборах все ж багато голосувало «за», відчуваючи, що під загрозою втрата незалежності України. І це не жарти! Парадоксально, але почуття страху постало рятівним для збереження хоч осколків нашої з вами гідності й… кандидатури теперішного очільника держави. На другому турі багато з нас теж віддамо голоси за нього, незважаючи на лавину претензій, невдоволень, недовіри. Іншого варіанту не проглядується. Віддамо голоси за дітей та внуків, за українську пісню та молитву та будемо й далі, скільки вистарчить сил та часу, будувати , творити та стверджувати невмирущість України.

Ми на Хресній дорозі до Світлого Воскресіння на якій сам Бог падав тричі. Падав і ставав, аби йти далі, нести свого і нашого хреста. А довкола то плакав, то лютував натовп. Мудрість не дружить із гнівом, бо в стані гніву ніхто добра не сотворив. Треба давати шанс тим, хто здатен змінити себе і оточення, засівати добро, продемонструвавши перед тим хоч паростки конкретних дій. «Та хіба можна прощати?» – заперечите ви. А скільки ми прощали своїм дітям, коханим, друзям. Скільки нам прощав Господь… Задумаймося над цим…

Немарно склалося, що дата другого туру випала на Квітну неділю. Згадайте, як стрічали з пальмовими гілками люди приїзд Ісуса до Єрусалиму. «Осанна!» – чулося звідусіль. Вони думали, що Син Бога привезе та роздасть їм скарби та золото, а Він дарував Слово; мовив, що царство на небі, а на землі потрібно чесно працювати денно й нічно. Не спати, не транжирити, а добувати потом й жилавими руками хліб насушний. І що – почули? Як перемінився люд через тиждень? «Розіпни Його. Нам не треба такого Бога!» – волали до Пилата.

Чи зможе Зеленський стати гідним Президентом України? Дуже сумніваюся у цьому, хоча… Для цього йому варто вийти з ролі Голобородька, зрозуміти який народ має захищати й представляти світові? Чому для цих людей неповага до їх мови, до історії, до культури така болюча й вразлива, така гостра і вибухова, що може змести із лиця рідної землі як чужинських повелителів, так і своїх знеукраїнених посіпак.

Оте професійне акторське ховання за кулісами, ота словесна пожмакованість думки, отой шлейф зневажливого ставлення до українського слова та й до самої України, зачіпають за живе мільйони співвітчизників. Феномен Зеленського в тому, що він став громовідводом для багатьох обурених, зневірених, став екранним символом справедливого Президента з народу, віртуальним образом надій на зміни, бо образ попередника геть потемнів від розчарувань.

Гадаю, і я, і ви напочатку були заскочені, а тепер зачекалися почути від нього про бачення майбутнього України як держави, не учасника чи гостя «Кварталу-95», а кандидата на найвищий державний пост. Які будуть його дії у випадку розширення московської агресії? У відповідь – тиша. Мовчать завжди у трьох випадках: або бояться розповісти правду про свої наміри, бо це їх вб’є у наших очах; або хтось забороняє мати власну думку, бо все одно мусить виконувати волю «хазяїна»; або ж він немає чого і не знає що казати людям…

Не приведи, Господи, аби чергові зелені чоловічки від кремлівського царька переросли у зеленську цвіль у так ще досі не збудованій мрії українського народу. Пам’ятаєте: «Короля робить свита»? Якщо в його команді будуть не тимчасові експерементатори та маріонетки «багатенького Бені», якщо для них Україна не є місцем для розваг та тимчасового перебування, а їх святинею, якщо вони спільно зламають заіржавлену шибеницю корупційних схем та звільнять людей від страху за завтрашній день, якщо для них Росія постане у її істинно імперському оскалі ненависті, а не площадкою для вигідного гастрольного турне, якщо Зеленський пройметься не лише насміхом над нами й слова «Героям слава!» стануть для нього мечем захисника, тоді він зможе увійти в історію достойною людиною. Але для цього потрібно бути українцем у серці, а не на екрані, бо в представників іншої нації – зовсім інші інтереси. Чи достойна бути Президентом людина, яка гнівить та зневажає Бога, яка принижує корінну націю й насміхається над її героями, над її святинями? Це не мій Президент.

Нам варто більш чітко розуміти, якими повноваженнями (згідно Конституції держави) наділені ті чи інші гілки влади. Президент є головнокомандувачем, що відповідає за безпеку і захист людей та країни, виробляє й налагоджує зовнішньополітичні стосунки, відзначає заслуженими нагородами найбільш достойних громадян України. І все… Усі інші проблеми мають вирішувати депутати та міністри. Верховна Рада приймає і розприділяє бюджет, виробляє закони й затверджує на посадах державних високопосадовців. Кабінет Міністрів забезпечує виконання і контроль затверджених законів, виробляє механізми соціально забезпечення й функціонування держави та її громадян, дбає про покращення стану економіки, відлагодження тарифів та зростання нашого достатку. Так гласить Головний Закон України, а не підкилимне перетасовування посад поміж «своїми». «Вони» не виконують закони, а ми? Ми законопослушні всюди і завжди? Майбутні президенти народжуються поміж нами і стають нашим віддзеркаллям. Ви над цим задумувалися?

Коли би два претенденти у спільних дебатах поміж собою (без екранних та навушних суфлерів) для нас і світу відкрили вповні свої наміри, у міру їх власного інтелекту представили коли, що і як буде зроблено – багато людей чітко побачили б кому можна і треба довірити долю держави на наступних п’ять років. Господь Бог кожному залишає можливість виправити свої помилки та гріхи, усвідомити і покаятися задля мудрих подальших справ. І з цим нема часу баритися – бо нерішучість ознака слабості. Поки що ми у черговому тумані. Погода на 21 квітня повна непередбачуваних теплих змін або затяжного похолодання. Час ще є, але його дуже мало і у кандидатів, і у нас.

Хоча з приводу нас (населення і народу України) теж маю власну думку, яку хочу висловити наостанку цих роздумів. 
- Якась частина із загалу сидить і будує або руйнує Україну біля телевізора. Пульт у їх руках як зброя, а мозок дрімає десь у смартфоні.
- Якась частина сидить під кулями у шанцях. Зброя в їх руках рятує життя і тим, що біля телевізора, і... вам.
- Якась частина сидить в кабаках та забігайлівках. Зброєю їх є "пофігізм", а прапором вони обрали "тупу прикольщину".
- Якась частина мовчки працює, виховує, жертвує, помиляється, вчиться і зброєю у них є розум, руки та честь.
- І є ще ті, яким жити завтра, які дитинно дивляться з надією на кожного з вас.

Ви до яких належите?

Олег Герман – заслужений діяч мистецтв України

Прочитано 314 разів Останнє редагування Середа, 05 червня 2019 09:08

Контакти

Видавництво "Джура"

 вул. Поліська, 5

м. Тернопіль, Україна 46000

+380 (352) 258 880

+380 (352) 256 940

+380 (68) 933 92 50

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Facebook